Виконання рішень про виселення
Статтею 78 Закону України «Про виконавче провадження» визначено компетенцію державного виконавця під час виконання рішень про виселення боржника, зокрема частина 4 статті 78 Закону говорить, що виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні такій особі користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі. Слід зазначити, що відсутність боржника, повідомленого про день і час виселення, не є перешкодою для виконання рішення. Законодавством також передбачено, що звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов’язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання, відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки.
Насамкінець додам, що Конституцією України закладено принцип обов’язковості виконання судових рішень. Вироки, рішення, постанови, ухвали, які виносяться ім’ям України, повинні виконуватися, і цю функцію покладено законом на Державну виконавчу службу, яка є єдиним органом примусового виконання рішень в Україні, адже виконання судових рішень – це важлива державна справа, яка потребує високої професійної відповідальності та моральних чеснот. Справа, яка працює на благо громадян України та стоїть на захисті їх конституційних прав.
Інформацію підготовлено
головним державним виконавцем
Нікішеною І.М. (на фото) 06.03.2012 року
«Оскарження дій посадових осіб ДВС».
Дія або бездіяльність державного службовця можуть бути оскаржені особою, яка вважає, що її права порушено. Відповідно до статті 55 Конституції, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльність
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 13 Закону України «Про державну виконавчу службу» визначено, що дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку встановлено законом
Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути
оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому
безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби
вищого рівня чи до суду.
Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Скаргу може бути подано до суду:
- у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;
- у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Скарги на дії органів ДВС розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягував, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу ДВС в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому порядку.
Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу можуть бути оскаржені до вищестоящого органу державної виконавчої служби. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглядає виключно скарги на рішення, дії чи бездіяльність начальників управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені до керівництва органів державної виконавчої служби, якщо їх оскарження передбачено цим Законом.
Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та має містити:
- найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається;
- повне найменування (ім’я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або знаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім’я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником;
- реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); - зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено;
- викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
- підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження.
За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян”.
Інформацію підготовлено
заступником начальника відділу ДВС
Дніпровського РУЮ у м. Херсоні
Василенко Д.В. (на фото) 31.01.2012 р.
«Сторони виконавчого провадження»
Дане питання регулює стаття 8 Закону України «Про виконавче провадження»
Cторонами у виконавчому провадженні є стягувач та
боржник - фізичні або юридичні особи, стосовно яких згідно з виконавчим
документом має бути відповідно здійснено захист (поновлення) порушеного
законного права чи інтересу та забезпечено виконання покладеного рішенням
уповноваженого органу обов'язку (вчинення певних дій або утримання від їх
вчинення).
Cтягувач — це особа, яка за наявності належного виконавчого документа, виданого на її користь чи в її інтересах, звернулась до державного виконавця із заявою за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів.
Боржником є особа, яка зобов'язана відповідати за виконавчим документом внаслідок заяви стягувача, в інших, визначених законом, випадках шляхом вчипсння певних дій (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішсниям) або утримання від їх вчинення.
Тобто, для виникнення процесу виконавчого провадження необхідна наявність двох сторін з протилежними інтересами: стягувача і боржника.
Kожна з них має матеріально-правову чи іншу заінтересованість у виконанні певного рішення і бере участь у процесі від свого імені.
На боржника поширюється матеріально-правова дія виконавчого документа щодо сплати виконавчого збору та компенсації ним витрат на здійснення виконавчих дій (статті цього Закону, що стосуються розподілу стягнутих з боржника грошових сум, черговості задоволення вимог стягувачів, виплати стягувачеві грошових сум, витрат виконавчого провадження та виконавчого збору).
Cторони користуються правами і мають обов'язки, встановлені статтями цього Закону. У коментованій статті передбачено можливість участі у виконавчому провадженні кількох стягувачів або боржників.
Причому кожний із стягувачів або боржників щодо іншої сторони може як самостійно виступати в процесі виконавчого провадження, так і доручити вести справу одному із співучасників.
Загалом, співучасть у виконавчому провадженні можна умовно поділити на активну (коли у ньому беруть участь кілька стягувачів і один боржник), пасивну (коли у провадженні беруть участь один стягувач і кілька боржників) та змішану (коли у провадженні беруть участь кілька стягувачів і боржників).
У всіх цих випадках інтереси співучасників однієї сторони, як правило, не суперечать один одному.
Так, наприклад, у випадку об'єднання у зведене виконавче провадження кількох відкритих виконавчих проваджень, може йтися про активну співучасть.
Таке об'єднання проваджень для одночасного їх виконання, перш за все, спрямоване на економію часу.
Процесуальна ж співучасть прискорює здійснення виконавчого провадження по конкретному рішенню.
У частині четвертій статті 8 ЗУ «Про виконавче провадження» йдеться про процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні, тобто заміну на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника (правопопередника) іншою особою (правонаступником), у зв'язку з чим до останньої переходять відповідні права та обов'язки.
Правонаступництво може бути загальиим або частковим. Загальним є правонаступництво, наприклад при спадкуваині (ст. 1217 ЦK) або в разі припинення юридичної особи (ст. 104 ЦK).
При такому правонаступництві має місце перехід усіх суб'єктивиих прав і обов'язків.
Часткове правонаступництво наявне при переході окремого суб'єктивного права або обов'язку, скажімо в результаті заміни кредитора у зобов'язанні (ст. 512 ЦK); у разі зміни власпика речі, переданої у найм (ст. 770 ЦK) тощо.
При вступі у виконавче провадження правонаступник продовжує здійснювати процесуальні права й обов'язки попередника в повному обсязі.
Bсі дії, що їх вчинив правопопередиик до моменту вступу правонаступника, є обов'язковими для останпього.
Правонаступник може далі діяти лише в такому обсязі, в якому міг діяти попередник.
Процесуальний правонаступник може вступити у виконавче провадження на будь-якій його стадії.
B реалізацію цього права державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником.
Інформацію підготовлено
старшим державним виконавцев відділу ДВС
Дніпровського РУЮ у м. Херсоні
Данченко А.А..(на фото) 13.03..2012 р.
старшим державним виконавцев відділу ДВС
Дніпровського РУЮ у м. Херсоні
Данченко А.А..(на фото) 13.03..2012 р.
"Зняття арешту з майна"
Слід зазначити, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду. У разі звернення особи до державного виконавця з питанням щодо зняття арешту з майна, то при вирішені даного завдання застосовується ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» в якій чітко вказуються підстави з яких арешт знімається. Існують різні підстави з яких арешт може бути знято, а саме: 1. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
2. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
3. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
4. У разі наявності письмового висновку експерта, суб’єкта оціночної діяльності – суб’єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв’язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов’язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
5. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
6. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Інформацію підготовлено
Самим старшим державним виконавцев відділу ДВС
Дніпровського РУЮ у м. Херсоні
Кириченко Я.О. (на фото) 06.12.2011 р.
Витяг із Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”
У цьому Законі нижчезазначені терміни вживаються в такому значенні: державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій; прийнятний ризик - соціально, економічно, технічно і політично обґрунтований ризик, який не перевищує гранично допустимого рівня; ризик - кількісна міра небезпеки, що враховує ймовірність виникнення негативних наслідків від здійснення господарської діяльності та можливий розмір втрат від них; спосіб здійснення державного нагляду (контролю) - процедураздійснення державного нагляду (контролю), визначена законом; треті особи - юридичні та фізичні особи (адвокати, аудитори, члени громадських організацій та інші), які залучаються суб'єктами господарювання або органами державного нагляду (контролю) в ході здійснення заходів державного нагляду (контролю).
Стаття 2. Сфера дії цього Закону Дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів валютного контролю, митного контролю, контролю за дотриманням бюджетного і податкового законодавства та касових операцій, контролю за дотриманням порядку проведення
розрахунків, за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв тютюнових виробів, використанням державного та комунального майна, банківського і страхового нагляду, інших видів спеціального державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання на ринку фінансових послуг, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, телекомунікації, поштовий зв'язок, радіочастотний ресурс України, під час проведення процедур, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також оперативно-розшукової діяльності, дізнання, прокурорського нагляду, досудового слідства і правосуддя, державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки, державного нагляду (контролю) за дотриманням ліцензійних умов транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподілу, постачання природного газу, зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється ліцензійними умовами провадження господарської діяльності із зберігання природного
газу.
розрахунків, за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв тютюнових виробів, використанням державного та комунального майна, банківського і страхового нагляду, інших видів спеціального державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання на ринку фінансових послуг, державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, телекомунікації, поштовий зв'язок, радіочастотний ресурс України, під час проведення процедур, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також оперативно-розшукової діяльності, дізнання, прокурорського нагляду, досудового слідства і правосуддя, державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки, державного нагляду (контролю) за дотриманням ліцензійних умов транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподілу, постачання природного газу, зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється ліцензійними умовами провадження господарської діяльності із зберігання природного
газу.
Стаття 3. Основні принципи державного нагляду (контролю) Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами: пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров'я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності; підконтрольності і підзвітності органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади; рівності прав і законних інтересів усіх суб'єктів господарювання; гарантування прав суб'єкту господарювання; об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю); наявності підстав, визначених законом, для здійснення державного нагляду (контролю); відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю); неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю); невтручання органу державного нагляду (контролю) у статутну діяльність суб'єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону; відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства; дотримання умов міжнародних договорів України; незалежності органів державного нагляду (контролю) від політичних партій та будь-яких інших об'єднань громадян;
1. Орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від суб'єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; вимагати припинення дій, які перешкоджають здійсненню
державного нагляду (контролю); відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону; надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для
виконання приписи про усунення порушень і недоліків; накладати штрафні санкції та вживати заходи, передбачені законом.
державного нагляду (контролю); відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону; надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для
виконання приписи про усунення порушень і недоліків; накладати штрафні санкції та вживати заходи, передбачені законом.
2. Органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю)
зобов'язані: повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом; дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб'єктами господарювання; не втручатися і не перешкоджати здійсненню господарської діяльності під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо це не загрожує життю та здоров'ю людей, не спричиняє небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж; забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці суб'єкта господарювання, що стає доступною посадовим особам у ході здійснення державного нагляду (контролю); ознайомити керівника суб'єкта господарювання або його заступника, або уповноважену ним особу з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені законом; надавати суб'єкту господарювання консультаційну допомогу щодо
здійснення державного нагляду (контролю).
зобов'язані: повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом; дотримуватися ділової етики у взаємовідносинах із суб'єктами господарювання; не втручатися і не перешкоджати здійсненню господарської діяльності під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо це не загрожує життю та здоров'ю людей, не спричиняє небезпеки виникнення техногенних ситуацій і пожеж; забезпечувати нерозголошення комерційної таємниці суб'єкта господарювання, що стає доступною посадовим особам у ході здійснення державного нагляду (контролю); ознайомити керівника суб'єкта господарювання або його заступника, або уповноважену ним особу з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені законом; надавати суб'єкту господарювання консультаційну допомогу щодо
здійснення державного нагляду (контролю).
Стаття 9. Відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю) За невиконання вимог законодавства, а також завдання неправомірними діями збитків суб'єкту господарювання орган державного нагляду (контролю), його посадові особи несуть відповідальність згідно із законом. Збитки, завдані суб'єкту господарювання неправомірними діями посадових осіб органів державного нагляду (контролю), підлягають
відшкодуванню у встановленому законом порядку.
відшкодуванню у встановленому законом порядку.
Стаття 10. Права суб'єкта господарювання Суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право: вимагати від посадових осіб органу державного нагляду (контролю) додержання вимог законодавства; перевіряти наявність у посадових осіб органу державного
нагляду (контролю) службового посвідчення і одержувати копії посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу; не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо: - він здійснюється з порушенням вимог щодо періодичності проведення заходів державного нагляду (контролю), передбачених законом; - посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону; бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю); вимагати нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею суб'єкта господарювання; одержувати та знайомитися з актами державного нагляду (контролю); надавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта органу державного нагляду (контролю); оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб.
нагляду (контролю) службового посвідчення і одержувати копії посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу; не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо: - він здійснюється з порушенням вимог щодо періодичності проведення заходів державного нагляду (контролю), передбачених законом; - посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону; бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю); вимагати нерозголошення інформації, що є комерційною таємницею суб'єкта господарювання; одержувати та знайомитися з актами державного нагляду (контролю); надавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта органу державного нагляду (контролю); оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб.
Стаття 11. Обов'язки суб'єкта господарювання Суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов'язаний: допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю) за умови дотримання порядку здійснення державного нагляду (контролю), передбаченого цим Законом; виконувати вимоги органу державного нагляду (контролю) щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства; надавати документи, зразки продукції, пояснення, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону; одержувати примірник припису або акта органу державного нагляду (контролю) за результатами проведеного планового чи позапланового заходу.
Стаття 12. Відповідальність суб'єкта господарювання
1. Невиконання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виявлених під час здійснення заходу державного нагляду (контролю), тягне за собою застосування до суб'єкта господарювання штрафних санкцій у порядку, встановленому законом.
2. У разі застосування санкцій за порушення вимог законодавства, зокрема, якщо законом передбачаються мінімальні та максимальні розміри санкцій, враховується принцип пропорційності порушення і покарання.
Стаття 21. Оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) Суб'єкт господарювання має право звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади або до суду щодо оскарження рішень органів державного нагляду (контролю). У разі надходження такого звернення суб'єкта господарювання відповідний центральний орган виконавчої влади зобов'язаний розглянути його в установленому законом порядку.
інформацію підготовлено
головним спеціалістом Бех Наталею Володимирівною
21.02.2011 р.
До відома державних службовців та зацікавлених осіб!
Веб-сайт "Спільнота кращих державних службовців" – http://www.kds.org.ua, створений Головним управлінням державної служби України та є корпоративною соціальною мережею учасників, організаторів та партнерів Всеукраїнського конкурсу "Кращий державний службовець". Сайт дозволяє спілкуватися групі професійних користувачів, об’єднаних спільними інтересами.
